Починаючи з 1988 року, коли з’явилась реальна можливість виїжджати за кордон і побачити справжнє життя людей і Церкви, ми звертали велику увагу на діяльність Церкви, особливо через "Сaritas". Після однієї з таких поїздок, побувавши в Польщі і побачивши великий прогрес такої діяльності Католицької Церкви в Польщі, отримавши благословення тепер вже покійного єпископа Доміна, тодішнього президента "Карітас" Польщі, о. Юрій Нагорний, як істиний священик і запалений духом оптимізму почав організовувати Карітас в Україні. З великими труднощами, він нарешті зареєстрував в 1990 році громадську організацію "Любов і милосердя". Створена організація не була ані церковною, ані релігійною, бо не було ще відновлено структуру Католицької Церкви в Україні. Це відновлення відбулося тільки в 1991 році номінацією єпископів, яких не було в Україні більш чим 80 років.

Реєстрація організації "Любов і милосердя" дала можливість відкрити дорогу для перших гуманітарних вантажів, які дуже активно почали надходити в Україну і розподілятися цією організацією. Тоді надійшло дуже багато різної допомоги, починаючи від одягу, медикаментів, аж до медичного обладнання. Відомо, що в тодішній ситуації, коли не було змоги все контролювати за допомогою однієї організації, було важко говорити про впевненість у тому, що всі вантажі потрапляли тільки до бідних. Великою проблемою також була заздрість з боку інших структур. Великим бажанням працювати, а точніше розділяти, загорілись не тільки державні служби, а й окремі дуже хитрі і спритні люди, навіть злочинні елементи.

Бачачи це, добродії з-за кордону, які спочатку були занадто довірливі, зменшували розміри своєї допомоги. Та й законодавча влада, перенасичена комуністичною ментальністю і вмінням забороняти, будувала все "досконалішу" законодавчу систему "все для блага людини", щоб якнайбільше перешкодити роздачі гуманітарної допомоги.

Єпископат Римсько-Католицької Церкви в Україні, розуміючи ситуацію, яка склалася навколо "Caritas", не мав змоги суттєво протидіяти цьому, бо мав термінові проблеми в розбудові церковних структур, які були практично зруйновані за часи радянської влади. Перша спроба щось зробити централізовано була в 1992 році, коли відповідальним за Карітас Римсько-Католицької Церкви був призначений єпископ Житомирської Єпархії Ян Пурвінський. Були прийняті рішення реєструвати Карітас як релігійні організації, підпорядковані і підзвітні єпископам. Але тоді це все так і залишилось невирішеним. За той час незважаючи на всі труднощі і проблеми харитативна діяльність розвивалась на базі парафіяльних Карітас, під контролем настоятелів, а цілим Карітас керував о. Юрій Нагорний, який докладав усіх зусиль до розвитку цієї діяльності, активно співпрацюючи з "Caritas" Австрії, Франції, Нідерландів та інших.

Ситуація в Україні ставала все більш корупційною, і то настільки, що кожен раз, коли приходив вантаж, то водії з-за кордону зарікались, що більше не тільки самі не приїдуть в Україну, а й десятому закажуть. Все це дякуючи хабарництву, вимаганням, корупції, починаючи від митників на кордоні, і на кожному посту ДАІ – аж до бюрократичних формальностей на місцях.

З 1995 року було розпочато перереєстрацію всіх бюро "Caritas" з громадських на релігійні. Цим була створена нова структура під контролем Церкви, повністю вдалося завершити цей процес тільки в 1996 році. Тоді відбулася офіційна реєстрація Релігійної Місії "Caritas-Spes" Римсько-Католицької Церкви. В 1996 році законодавство України зробило практично неможливим отримання гуманітарної допомоги з-за кордону. Активність оздоровлення дітей за кордоном зменшилася знову ж таки через законодавчі труднощі, і тільки деякі невеликі групи дітей, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, вдавалось посилати на оздоровлення за кордон і в Україні, наймаючи санаторії і будинки відпочинку для дітей.

Дякуючи пожертвуванням різних добродіїв, переважно з-за кордону, таких як "Caritas" Німеччини, Австрії, Франції, а також католицькій організації Renovabis, наша активність зростала. Наслідки чорнобиля ще більше змусили нас спеціалізуватись на оздоровленні дітей. Так наприклад, в 1996 році пройшли оздоровлення близько 230 дітей, у 1997 році – 700 дітей, у 1999 році – 1800 дітей. Діти відпочивали в харитативних таборах в Яблуниці, Івано-Франківської області, Понінці, Хмельницької області, Зарічанах, що під Житомиром, Олександрівці, Житомирської області, Ворзелі, Київської області.

Крім активного оздоровлення дітей у новостворених центрах відпочинку і дитячих будинках "Caritas-Spes", в Україні було створено більше 30 регіональних центрів "Caritas", які активно організовують допомогу найбіднішим, створюючи благодійні їдальні і соціальні центри.